Відень рівно 100 років тому – це місто сильних контрастів. Багата спадщина Імперії Габсбургів, перші кроки модернізму, потужні соціальні амбіції “Червоного Відня”… У цьому матеріалі на сайті viennafuture.eu читайте про те, як виглядала столиця Австрії з архітектурного погляду в 1920-х роках.
Політика та адміністрація: “Червоний Відень” та нові інституції
У листопаді 1918 року монархія Австро-Угорщина розпалася. Відень став серцем нової Республіки. Після Першої світової війни місто було зруйноване економічно, соціально і морально. Проте вже в березні-квітні 1919 року у віденській міській раді (Wiener Gemeinderat) більшість здобули Соціал-демократична партія (Sozialdemokratische Arbeiterpartei Österreichs, SPÖ). Це стало початком епохи, яку пізніше назвуть “Червоний Відень” (“Rotes Wien”).
Ще одна важлива адміністративна зміна – створення і розвиток Магістратських департаментів (Magistratsabteilungen). У 1920 році була заснована Magistratsabteilung 18 – для регуляції міста, садівництва (Gartenwesen), консультацій з будівництва (Bauberatung) і планування міської забудови (Stadtregulierung).
1 січня 1922 року Відень офіційно став окремою федеральною землею (Bundesland Wien). Це означало, що місто отримало власну законодавчу і фінансову автономію, податкові повноваження.
Карл Зайтц був мером після Якова Ройманна. Ройманн – перший “червоний” бургомістр. Зайтц продовжив політику соціальної справедливості.
У 1923 році міська рада ухвалила першу житлову програму – будівництво 25 000 комунальних/муніципальних квартир протягом 5 років. Така інституалізація означала, що політика житла, планування вулиць, санітарія, освітлення, транспорт – ставали пріоритетом для управління Відня.
Соціальне житло: Gemeindebau та масове житлове будівництво
У 1900 році у Відні проживало понад 2 мільйони людей. Уже тоді понад 300 000 мешканців не мали гідного житла. Багато людей жили в будинках з поганими умовами. У квартирах не було навіть водопроводу чи сантехніки.
Після Першої світової війни житлова криза сильно загострилась. І все через переміщення населення з австрійських провінцій (Kronländer), інфляцію, руйнування інфраструктури. Перша велика сільська житлова забудова (Siedlung) – Auf der Schmelz, у XV окрузі, містила близько 150 селищних будинків (Siedlungshäuser) – з садками, ділянками для самозабезпечення. Цей проєкт був завершений у 1919 році.
Першим великим Gemeindebau, став Metzleinstaler Hof у 5 районі (Margareten). Його завершили у 1925 році з 252 квартирами. Архітектор – Губерт Гесснер. Цей житловий сектор вже мав деякі громадські зручності: бібліотеку, пральню, дитячий садок. Тут були не просто квартири, а й вся інфраструктура для мешканців.
Ще одним значущим проєктом став Ройманн-Гоф (Reumannhof) на 480 квартир. Також архітектурно символічний, з громадськими просторами. Сандлайтен (Sandleiten) у 16 окрузі – це також комплекс житлових будинків з 1 587 квартирами. Його збудували у період 1924-1928 років на площі майже 68 581 м².
Карл-Маркс-Гоф (Karl-Marx-Hof) у районі Döbling / Heiligenstädter Straße – один з найзнаковіших “суперблоків”. Тут розташовано 1 353 квартири. Його збудували протягом 1927-1930 років.
Квартири будувались з вимогами “світло, повітря, сонце”. Максимальна густота забудови часто не перевищувала 50% площі. Кожна квартира мала окремий туалет та водопостачання.
Станом на лютий 1934 року для мешканців Відня загалом було введено в експлуатацію 61 175 квартир у 348 житлових комплексах та 5 227 квартир у 42 рядових селищах.
Висотні будівлі, обмеження та компроміси
Висотність будинків у Відні була обмежена за законом і традицією ще з середини XIX століття. Бауордунґ для Відня (Bauordnung Wien) визначала максимально допустиму висоту, залежно від ширини вулиці, розташування (центру чи периферії), призначення будинку.
Зокрема, у будівельному законодавстві 1859 року встановлено, що максимальна висота будинку становила 24,7 метра (13 Klafter) для вулиць мінімальної ширини 15,2 метра (8 Klafter). Це дозволяло будувати п’ятиповерхові будинки у центральних районах. У передмістях або слабозабудованих районах обмеження могли бути жорсткішими.
До 1930-х років законодавство переглядалося, але строгі обмеження щодо висоти в центральних районах все ще зберігалися. Побудова Hochhaus Herrengasse – одна з небагатьох висотних будівель цього періоду ілюструє компроміс. Це будівля з’явилася у ранніх 1930-х роках і на той час вважалася високим будинком в межах історичного центру.
На вузьких вулицях або малих провулках обмеження робили так, щоб висота будівлі не перевищувала приблизно подвійну ширину вулиці – щоб не створювати “тунелів” без світла чи повітря. Це було частиною Bauordnung Wien і конкретних зональних правил.
Ба більше, через нормативи про світло та повітря часто вимагали великі відступи від фасадів, великі вікна, внутрішні подвір’я між будинками. Висота поверхів була також регламентована. Кімнати на останньому поверсі мали меншу висоту стелі, для даху застосовували мансардні елементи, щоб “пом’якшити” силует.
Архітектурні стилі на межі модерну та традиції
Відень 100 років тому вже пережив сильний стильовий злам. До цього домінували історизм та еклектика – фасади з декоративним орнаментом (Stuck), балкони з кованою решіткою, еркери, ліпнина… Але з кінця XIX і особливо на початку XX століття активізувався рух віденський сецесіон (Jugendstil), а також інші авангарди, які ставили функцію й матеріал вище декоративності.
Наприклад, Отто Вагнер ще до Першої світової створив таку будівлю, як Поштово-ощадна каса (Österreichische Postsparkasse). Її фасад втілює поєднання функціональності та нових матеріалів: білий мармур, великі вікна та алюмінієві кріплення. Споруда збудована в період 1904-1912 років. У внутрішньому великому залу каси (Große Kassenhalle) – скляний склепінчастий дах (Glasgewölbe), зал з підлогою, що містила скляні лінзи для освітлення підземелля.
Модерн та прикладні мистецтва (“Kunst am Bau”) у вхідних холах, на сходових клітках (Stiegenhäuser) будинків Gründerzeit теж набували нового вигляду: комбінували декоративні елементи з простішими формами, з більшими панорамними чи фасадними вікнами, склом, залізом, іноді бетоном.
У ранньому модернізмі часто використовували камінь, мармур, керамічну плитку, тинькування з багатим орнаментом. Але вже з початком 1920-х років акцент перемикався на металеві елементи, залізо, алюміній, скло. Особливо в громадських будівлях та фасадах, як, наприклад, у Postsparkasse.
Вулиці, освітлення, транспорт
У 1920-х роках Відень переживав інтенсивний розвиток інфраструктури вулиць, електричного освітлення, транспортної мережі та публічних просторів. Були чіткі напрями розвитку, бюджети, нормативні акти, визначені вулиці-пріоритети.
В 1923 році муніципальна рада Відня ухвалила рішення про покриття електричним освітленням всієї території міста. Уже на початку 1923 року були проведені проби освітлення на вулиці Woolzeile і деяких інших місцях.
Станом кінець 1920-х років освітлена протяжність вуличної мережі Відня досягала близько 600 кілометрів. Найосвітленішими ділянками були Ringstraße, Kärntner Straße, Mariahilfer Straße, Praterstraße.
Освітлення використовувало лампи потужністю ~200 ватів, стандартні напруги ~44 вольти. Ліхтарі встановлювалися на дротах натягнутих над вулицями або на металевих опорах, часто вигнутих, декоративно оброблених.
У 1920-х роках зросло використання світлової реклами. У 1923 році кафе Payr на Getreidemarkt встановило одну з перших неонових реклам у Відні. До 1932 року у місті вже було понад 7 000 рекламних світлових написів або лайтбордів.
Система трамваїв, міської залізниці, а також міжміського та передміського сполучення активно розвивалась. У 1929 році парк трамваїв досяг максимуму. Тоді було близько 1 754 тягових і 2 201 причіпних вагонів. Вони перевозили приблизно 650 мільйонів пасажирів за рік.
Джерела: