Відень XIX століття – це епоха, що залишила по собі не лише величні імперські споруди, але й неповторний архітектурний спадок у вигляді житлових будинків. Вони є не просто місцями проживання, а й відображенням соціальних змін, культурних тенденцій та естетичних уподобань того часу. Від елегантних палаців аристократії до затишних будинків міської буржуазії, віденська архітектура XIX століття розповідає захопливу історію міста та його мешканців. Далі на viennafuture.eu.
Архітектурна та соціальна трансформація Відня в XIX столітті
У XIX столітті Відень пережив стрімке розширення, яке визначило його сучасні межі. До середини століття місто обмежувалося територією в межах міських укріплень. Однак у 1850 році 34 передмістя, розташовані між Ґласісом і Лінієнвалом, були приєднані до міста та розділені на райони з 2 по 9. Ці території, які раніше були переважно сільськогосподарськими угіддями, швидко забудовувалися промисловими підприємствами та житловими будинками. У 1892 році до міста були приєднані передмістя за Лінієнвалом, що призвело до ще більшого зростання населення. Цей стрімкий розвиток супроводжувався не лише житловою кризою, але й переповненням міських кладовищ, що змусило міську раду заснувати Центральне кладовище у 1874 році.
Старе місто, з його урядовими та адміністративними будівлями, залишалося економічним і торговим центром Відня. Тут відкрився перший універмаг «Haashaus» у 1865 році. У центрі міста проживали переважно заможні буржуа та високопосадовці, для яких будувалися розкішні квартири в неокласичних багатоквартирних будинках. З 1860-х років міський пейзаж почала формувати Рінгштрассе, зведена на місці знесених міських укріплень. Будівництво Рінгштрассе, ініційоване імператором Францом Йосифом I, стало символом громадянського самовираження, і заможні містяни прагнули оселитися в престижних будинках на Кільці. Водночас робітничий клас був витіснений на околиці, де розташовувалися дешеві житла та робітничі селища. Умови проживання більшості робітників були жахливими, багато хто не міг дозволити собі власне житло та жив у притулках.
Як будівництво Рінгштрассе змінила місто
У грудні 1857 року імператор Франц Йосиф I ухвалив рішення про демонтаж міських укріплень та створення на їх місці грандіозного бульвару – Рінгштрассе. Ще з XVIII століття територія перед міським замком обслуговувала зону відпочинку для місцевих жителів. Проте після французької окупації очевидно стало, що старі фортифікації втратили своє стратегічне значення.
Перед початком будівництва провели архітектурний конкурс, а фінансування міських об’єктів забезпечив спеціально створений фонд розвитку. На новому проспекті були зведені розкішні (приватні) житлові будинки, які стали символом престижу та заможності їхніх власників. Ті, хто мав фінансову можливість, прагнули оселитися на новій елітній вулиці. Водночас середній клас та робітники поступово витіснилися на околиці міста.
Робітничий клас оселився в передмістях, де податкове навантаження було меншим, а житло – доступнішим. Більшість некваліфікованих робітників мешкали в тісних, погано облаштованих притулках, навіть часто не маючи власної кімнати. Чимало з них орендували ліжко лише на ніч, а вдень вони використовувалися для комерційних цілей.
Будівельні стандарти та міська інфраструктура
Разом із новим будівництвом розроблялися і будівельні норми, які обґрунтовані на середньовічних та ранньомодерних регламентах. Вони визначали дозволені матеріали, мінімальну ширину сходових прольотів та максимальну висоту будівель. З 1829 року всі новобудови мали бути підключені до міської каналізації, а з 1849 року контроль за дотриманням норм пропускало Управління муніципального будівництва.
Не меншими змінами стала уніфікація адресної системи: у 1862 році запровадили орієнтаційні номери будинків, які використовуються до наших днів. Вуличні покажчики також отримали єдиний стиль, а ще раніше, у 1826 році, місто почало масштабне збільшення вулиці гранітною бруківкою, що значно посилило прибирання. Спочатку ці роботи виконували наймані працівники, проте наприкінці XIX століття прибирання та вивезення зміщення перейшло під контроль міської адміністрації.
Будівництво Рінгштрассе та внутрішнього міста стало каталізатором масштабних соціальних і міських трансформацій, які визначили подальший вигляд Відня.
Артнуво та модерн в архітектурі
Кожен куточок Відня зберігає відлуння мистецького прориву, що стався на межі XIX і XX століть. Віденський модерн, або сецесія, знайшов своє втілення не лише в монументальних спорудах, а й у житловій архітектурі, надаючи місту неповторний стиль.
Однією з найяскравіших пам’яток цього періоду став павільйон сецесіону, зведений у 1898 році Йозефом Марією Ольбріхом. Ця будівля, розташована біля Нашмаркту, стала першим виставковим простором у Центральній Європі, присвяченим сучасному мистецтву. Його новаторський дизайн символізував розрив із традиційними архітектурними канонами та відображав дух прогресу й експериментів. Густав Клімт, один із головних представників сецесії, навіть запропонував два варіанти оформлення цього будинку, що став альтернативою консервативному Künstlerhaus.
Проте вплив модерну не обмежувався лише мистецькими просторами. Віденський модерн глибоко проник у житлову архітектуру міста, змінюючи її функціональність та естетику. Видатні архітектори того часу, зокрема Отто Вагнер і Йозеф Гоффман, створювали проєкти, які формували обличчя столиці.
Отто Вагнер, переконаний, що кожна епоха має своє мистецтво, активно впроваджував нові підходи до міського житла. Його Майолікахауз і Музенхауз на Wienzeile демонструють характерні риси стилю: плавні лінії, квіткові орнаменти, з’єднання скла, металу та кольорової кераміки. Вагнер також проєктував Postsparkasse – один із перших прикладів функціональної архітектури, що забезпечує елегантність та інноваційність матеріалів.
Житлові будинки від початку XX століття перестали бути просто осередками творчості – вони стали справжніми творами мистецтва. Архітектори модерну прагнули створити не лише красиві, а й зручні, практичні будівлі, враховуючи природне освітлення, використання нових матеріалів і гармонійний декор. Сецесія у Відні стала не просто мистецьким напрямом – вона перетворила місто, залишивши по собі архітектурний спадок, який захоплює й досі.
Мода на мініатюрні балкони
Балкони стали невіддільною ознакою архітектури Відня, особливо з середини XIX століття, коли місто переживало активний будівельний бум після знесення старих укріплень і створення Рінгштрассе. Їхня поява була не лише архітектурною тенденцією, а й відображенням соціальних змін, після балкону символізував престиж та заможність власника.
У новобудовах вздовж Рінгштрассе та прилеглих вулиць балкони стали кількома декоративними елементами, підкреслюючи статус мешканців. Чим більше прикрашений балкон – тим вище був соціальний ранг його власника. Архітектори використовували різноманітні стилістичні рішення: ковані металеві огорожі, декоративні балюстради, майолікові мозаїки та скульптурні елементи, що надавали будинкам унікального вигляду.
Хоча балкони на фасадах будівель виглядали ефектно, насправді їх використовували не так часто. Вони були радше естетичним елементом, ніж практичним простором для відпочинку. Часто балкони залишалися порожніми або слугували лише для коротких моментів появи господарів на публіці.
Згодом балкон став символом урбаністичного Відня, а його роль у міській архітектурі лише зросла. Крім того, у XX столітті, з розвитком функціональності та модернізму, балкони продовжували використовувати, хоча їх стиль став більш лаконічним та практичним.
Історичні балкони Відня залишаються не лише архітектурною окрасою міста, а й відлунням епохи, коли архітектура слугувала не лише житлу, а й самовираженню, престижу та уявленню про ідеальне міське середовище.
Источники: www.wienschauen.at, arc.onb.ac.at, www.geschichtewiki.wien.gv.at, www.wien.info