Відень завжди прагнув розвиватися в ногу з часом, впроваджуючи передові технології для покращення життя своїх мешканців. Одним із ключових напрямків розвитку міста стала електрифікація, яка протягом десятиліть кардинально змінила його інфраструктуру, промисловість та побут. Від перших електричних ліхтарів до розгалуженої мережі електротранспорту та масштабних проєктів у сфері відновлюваної енергетики, електрифікація Відня пройшла довгий і захопливий шлях, позначений важливими етапами та інноваційними рішеннями. Далі на viennafuture.eu.
Перші кроки до освітлення Відня
Впровадження електрики стало поворотним моментом в історії Відня, глибоко трансформувавши соціальну, економічну та інфраструктурну площину міста і заклавши міцний фундамент для його подальшого розвитку. Проте, перш ніж електричне світло міцно увійшло в життя віденців, з кінця 1820-х років їхні домівки освітлювалися газовими ліхтарями. Газове освітлення було значним кроком вперед порівняно з попередніми способами, але мало свої недоліки.
Перші несміливі кроки у напрямку електрифікації були зроблені ще у 1870-х роках, коли у Відні відбувалися перші експерименти з електричним освітленням, які здебільшого мали демонстраційний характер. Знаковою подією став 1883 рік, коли електричне світло вперше засяяло у Віденській державній опері. Ця подія викликала справжню сенсацію та привернула пильну увагу громадськості, ознаменувавши початок нової ери в освітленні міста.
Важливим етапом на шляху до електрифікації став 1886 рік, коли у Відні було відкрито першу центральну електростанцію. Ця подія стала каталізатором для ширшого розповсюдження електричної енергії, забезпечуючи світлом як вулиці та публічні місця, так і перших приватних споживачів, які оцінили зручність нового джерела енергії.
Початок XX століття ознаменувався періодом активної розбудови електромережі Відня. З’являлися нові електростанції, а електрика ставала дедалі доступнішою для різних сфер життя міста – від комерційних підприємств та промислових об’єктів. Проте, попри швидкий розвиток, приватні будинки в деяких районах Відня отримали електропостачання лише у 1920-х роках, що свідчить про поступовість процесу електрифікації та нерівномірність його проникнення в різні частини міста.
Розвиток громадського транспорту: залізниця, метро, трамваї
Відень завжди розумів важливість мобільності своїх мешканців, особливо в періоди активного міського розвитку. У 1920-х роках, коли місто переживало будівельний бум, зводилися нові муніципальні будівлі та цілі житлові масиви, стало очевидним, що громадський транспорт має йти в ногу з цими змінами. Саме в цей час було прийнято стратегічне рішення про модернізацію транспортної інфраструктури.
Ключовим кроком стала електрифікація міської залізниці (Stadtbahn). Цей амбітний проєкт стартував 26 травня 1924 року, і вже з осені 1925 року оновлена електрифікована залізниця була інтегрована з трамвайною мережею, значно покращивши сполучення між різними районами міста. Цікаво, що саме у Відні, на лінії 43, було вперше випробувано безпровідний поїзд з коляскою, що стало провісником майбутніх технологічних рішень. Повноцінний безпровідний поїзд вперше вийшов на лінію 26 у травні 1972 року. Паралельно з електрифікацією залізниці активно розширювалася трамвайна мережа, а також створювалася розгалужена автобусна мережа, що забезпечувало більшу гнучкість та охоплення міських територій.
Проте Відень не зупинився на досягнутому. Після тривалих, майже столітніх планів, 3 листопада 1969 року стало знаковою датою – на площі Карлсплац нарешті розпочалося будівництво нового виду міського транспорту – метрополітену (U-Bahn). Ця подія стала символом прагнення міста до сучасних та швидкісних транспортних рішень.
Перший значний результат цього масштабного будівництва віденці відчули 25 лютого 1978 року, коли було урочисто відкрито першу лінію метро – лінію U1, яка з’єднала станцію Карлсплац зі станцією Ройманплац. Це стало справжнім проривом у системі громадського транспорту Відня, запропонувавши швидкий та зручний спосіб пересування під землею.
Розвиток транспортної мережі Відня продовжувався. У 1986 році загальна протяжність маршрутів Wiener Linien вперше перевищила разючу позначку у 800 кілометрів. Це означало, що транспортна мережа міста стала вдвічі більшою, ніж на початку 1930-х років, що свідчило про постійне зростання та адаптацію до потреб міського населення.
Електрифікація міської інфраструктури
Електрифікація громадських просторів, насамперед через вуличне освітлення, мала подвійний ефект: сприяла ширшому розповсюдженню електричної енергії та одночасно підвищувала рівень безпеки в міських районах. Знаковою подією став 1924 рік, коли вуличне освітлення Відня було повністю переведено з застарілих газових ліхтарів на сучасне електричне. Цікаво, що першопрохідцем у використанні електричного світла стали промислові підприємства, де воно буквально перетворило ніч на день у фабричних цехах, значно подовживши таким чином час виробництва.
Першими переваги електрифікації відчули громадські будівлі. Перший етап цього процесу, що тривав між 1880 та 1920 роками, охопив саме їх, а також громадські площі, фабрики та перші приватні оселі. У 1920-х та 1930-х роках електрика стала все глибше проникати в міські домогосподарства, а також поступово поширюватися в сільській місцевості. Однак справжній прорив у використанні електроприладів як товарів масового споживання відбувся у період між 1950-ми та 1970-ми роками. Цей вирішальний крок збігся з епохою так званого “економічного дива” та стрімкого економічного зростання, зробивши електричні прилади не розкішшю, а невіддільною частиною побуту більшості населення.
Використання гідроенергії у Відні
Важливим етапом у розвитку енергетичної інфраструктури Відня стало освоєння гідроенергетичного потенціалу річки Дунай. У 1959 році було завершено будівництво потужної гідроелектростанції Ybbs-Persenbeug, розташованої на Дунаї. Ця подія стала значним кроком у забезпеченні міста стабільним та відносно чистим джерелом електроенергії, зміцнивши енергетичну безпеку Відня.
Продовжуючи курс на використання відновлюваних джерел енергії, у 1998 році Відень зробив ще один важливий крок. Було введено в експлуатацію гідроелектростанцію Freudenau. Ця станція стала особливою, адже була першою великомасштабною річковою електростанцією, збудованою безпосередньо в межах такого великого міста, як Відень. Введення в експлуатацію ГЕС Freudenau отримало міжнародне визнання та стало своєрідним еталоном для виробництва відновлюваної енергії у густонаселених міських умовах, демонструючи можливість гармонійного поєднання енергетичних потреб мегаполіса та екологічної відповідальності.
Реакція населення та зміни внаслідок електрифікації
Прихід електрики у Відень викликав справжній ентузіазм серед більшості населення, відкриваючи нову еру комфорту та можливостей. Проте, досить швидко виникло цікаве протистояння між тими, хто прагнув економити електроенергію, і тими, хто не міг встояти перед спокусою яскравого нового світу. Показово, що жодне свято невдовзі не обходилося без пишної ілюмінації, яка часто ставала першою сходинкою до повної електрифікації оселі. Загалом, електрика з XVIII століття сприймалася як прогресивне джерело енергії, чисте та нешкідливе, що сприяло її позитивному іміджу.
Цікаво! У 1902 році публіка з захопленням спостерігала за першою каруселлю з електричним приводом, що стало символом нової ери розваг. А вже у 1906 році величний собор Святого Стефана засяяв сучасним електричним освітленням, перетворюючись на справжнє диво, що вражало своєю красою в нічний час.
Для багатьох віденців спогад про те, “коли прийшло світло”, був справді визначальним. Порівняно з тьмяним освітленням сосновими скіпками, свічками, олійними чи гасовими лампами, електричне світло здавалося справжнім дивом. Воно було не лише яскравішим, але й значно безпечнішим, адже до його появи ризик пожежі був постійно високим. Крім того, поява електричного вуличного освітлення якісно змінило міський простір.
З появою перших електроприладів, таких як праска, багато хто відчув неймовірну легкість у побутових справах. Використання електроніки заощаджувало час і дарувало більше вільного часу. Освітлення також трансформувало робочі та щоденні ритми, звички дозвілля, а також організацію та використання житлового простору. Ніч перестала бути часом обмежень, ставши рівноправним простором для діяльності – в кабінетах, на фабриках, у театрах, на вулицях. Світло стало новим символом міста.
Однак, на початковому етапі електрифікація Відня парадоксально поглибила соціальну нерівність. Центральний 1-й район, райони середнього класу та елітні квартали отримали доступ до електроенергії значно швидше та в кращому обсязі, ніж бідніші околиці. Аналогічна ситуація спостерігалася і з електроприладами: домогосподарства робітничого класу змогли дозволити собі більшість з них лише значно пізніше. Таким чином, хоча електрифікація зрештою принесла благо всім, її перші кроки відобразили чинний соціально-економічний розрив у місті.
Джерела: www.derstandard.at, www.habsburger.net, www.geschichtewiki.wien.gv.at, topos.orf.at, www.energieleben.at, blog.wienernetze.at