XX століття стало епохою небачених технологічних проривів та кардинальних змін у житті суспільства. Поряд з розвитком промисловості, архітектури та культури, не менш вражальні трансформації відбувалися й у сфері міського транспорту. Віденські вулиці, що колись були свідками неспішного руху кінних екіпажів, поступово перетворилися на жваві артерії, якими рухалися трамваї, автомобілі, автобуси та навіть підземні потяги. Кожен вид транспорту відображав не лише технічний прогрес, а й соціальні, економічні та політичні реалії свого часу. Далі на viennafuture.eu.
Ера автомобілів у Відні
Наприкінці XIX – на початку XX століття Відень переживав нову транспортну революцію з появою автомобілів. Цей період ознаменувався не лише технічними інноваціями, а й поступовою зміною міського ландшафту та соціальних уявлень.
Одним із початківців автомобілебудування у Відні був Зиґфрід Маркус, який у 1870-х роках створив перші транспортні засоби з бензиновими двигунами. Його другий автомобіль (близько 1875 рік) вважається одним із перших у світі з чотиритактним двигуном внутрішнього згоряння. У 1899 році компанія Lohner-Werke у співпраці з Фердинандом Порше представила електромобіль Lohner-Porsche, один з перших гібридних автомобілів.
Перша поява автомобіля на вулицях Відня була зафіксована у 1892 році, коли граф Зиґфрід Вімпфен привіз паровий автомобіль з Парижа, викликавши велике здивування. На початку XX століття автомобілі залишалися розкішшю для аристократії. Однак, III Міжнародна автомобільна виставка у Відні в 1903 році сприяла їхній популяризації та демонстрації технічного прогресу, поступово роблячи автомобілі більш доступними для середнього класу.
Розквіт трамвайної мережі
На початку XX століття час кінних екіпажів у Відні добігав кінця, поступаючись місцем новій, швидшій та екологічнішій технології – електричному трамваю. Хоча перший у світі електричний трамвай запрацював у Берліні вже у 1881 році, Відень приєднався до цієї інновації трохи пізніше – його перші електричні вагони вийшли на лінії у січні 1897 року.
Цей перехід був стрімким і рішучим. Усього за кілька років електричні трамваї повністю витіснили своїх парових та кінних попередників, що свідчило про швидку адаптацію міста до прогресу. Ключовим моментом стало рішення муніципалітету. Під керівництвом мера Карла Люгера, одночасно з будівництвом міських газових та електричних станцій, трамвайну мережу поступово муніципалізували.
Цей процес завершився 1 липня 1903 року, коли місто викупило приватні компанії (“Будівельне та експлуатаційне товариство” та “Нове віденське трамвайне товариство”), створивши власну муніципальну службу “Gemeinde Wien – Städtische Straßenbahnen”. На той час Відень вже мав розгалужену трамвайну мережу протяжністю 160 км з майже тисячею моторних та причіпних вагонів.
Розвиток не зупинявся. До 1922 року останній паровий трамвай припинив свою роботу, а вже у 1925 році міська залізниця також перейшла на електричну тягу. Це означало, що Відень отримав повністю електрифіковану трамвайну мережу. Під час Першої світової війни багато чоловіків були мобілізовані, і жінки вперше почали працювати кондукторами в трамваях.
Народження метрополітену у Відні
Історія міського транспорту Відня на межі XIX та XX століть неможлива без згадки про “Штадтбан” – міську залізницю, що стала не лише інженерним, а й визначним архітектурним досягненням. У 1894 році на посаду художнього керівника цього амбітного проєкту було запрошено геніального архітектора Отто Вагнера. Завдяки його баченню, “Штадтбан” перетворилася на один із найвідоміших зразків ранньої архітектури модерну у Відні.
Офіційно міська залізниця відкрилася у 1898 році. Спочатку потяги рухалися на паровій тязі, що було типово для того часу. Однак, з плином десятиліть, технологічний прогрес диктував свої умови. У 1925 році “Штадтбан” була повністю електрифікована та інтегрована в загальну систему громадського транспорту Відня, що значно покращило її ефективність та екологічність.
Важливо розуміти, що використання терміну “Штадтбан” у назві цієї лінії у XIX столітті просто означало “залізниця в міській місцевості”, подібно до Берлінського “Штадтбану” того ж періоду. Це не має прямого зв’язку з післявоєнним німецьким терміном “Штадтбан”, який позначає лінії рейкового транспорту, модернізовані з вуличних трамваїв. Хоча після 1925 року на більшій частині віденської “Штадтбан” дійсно почали використовувати транспортні засоби трамвайного типу, це було випадковим збігом і відбулося задовго до того, як термін “Штадтбан” набув свого сучасного значення, пов’язаного з легким рейковим транспортом.
На сьогодні, мережа колишньої “Штадтбан” слугує основою для сучасних ліній віденського метрополітену – U4 та U6. Це підкреслює її непересічне значення та довговічність як ключового елемента транспортної інфраструктури Відня.
Велосипедний бум у Відні XX століття
У розмаїтті віденського міського транспорту XX століття, де домінували трамваї та згодом автомобілі, особливе місце посідав скромний, але надзвичайно важливий засіб пересування – велосипед. Його роль виходила далеко за межі звичайної мобільності, ставши відображенням економічних труднощів, соціальних змін та навіть символом емансипації.
Справжній велосипедний бум у Відні припав на 1930-ті роки. Причиною тому стала не лише популярність екологічного транспорту, а й жорстока економічна криза, яка зробила автомобіль недоступною розкішшю для більшості містян. У цих умовах велосипед перетворився на доступний та надійний засіб пересування для широких верств населення, особливо для робітничого класу. Міська влада, реагуючи на цей зростальний попит, навіть розпочала будівництво окремих велосипедних доріжок, намагаючись покращити умови для двоколісного транспорту.
Проте, велосипед у Відні був не просто засобом пересування, він став інструментом соціальної активності та емансипації. У міжвоєнний період робітничі організації активно використовували велосипедні поїздки для проведення політичної агітації та обговорення актуальних питань. Це давало змогу збирати людей, долати відстані та поширювати ідеї, надаючи велосипеду нове, суспільне значення.
Особливу роль велосипед відіграв у житті жінок. Активне залучення їх до велосипедного руху сприяло значним змінам у суспільстві. Він дарував їм небачену раніше свободу пересування, незалежність та можливість виходити за традиційні рамки домашнього життя. Це вплинуло навіть на моду, підштовхуючи до створення більш практичного та зручного одягу, що відповідало активному способу життя велосипедисток.
Зі зростанням кількості автомобілів у 1930-х роках виникла потреба в регулюванні дорожнього руху. У 1934 році в Австрії було введено обов’язкове використання велосипедистами спеціальних доріжок, що, на жаль, обмежувало їхні права на загальних дорогах. Це рішення викликало значний спротив серед велосипедистів, які часто вважали такі доріжки небезпечними та незручними, прагнучи рівних прав на дорозі.
Після Другої світової війни розвиток автомобільного транспорту призвів до занепаду велосипедної інфраструктури у Відні. Лише з 1980-х років велосипед почав відновлювати свої позиції як екологічно чистий та ефективний засіб пересування.
Джерела: www.asme.org, www.geschichtewiki.wien.gv.at, www.galwaycycling.org, tram.at, www.derstandard.at, austria-forum.org