Ім’я Якоба Крістофа Рада відоме в усьому світі. Адже він винахідник, хороший підприємець. Завдяки йому сучасні люди дізналися про рафінад, пише viennafuture.eu.
Від безробітного до директора заводу
Народився Якоб 25 березня 1799 року в місті Райнфельден, яке входило тоді до складу Верхньої Австрії. У 1808 році родина переїхала до Відня. Здобувши освіту фармацевта, Якоб працював у місцевій аптеці.
У 1835 році Рад одружився з Юліаною Шилль, яка походила з багатої родини. У шлюбі у пари народилося 16 дітей. Протягом 5 років чоловік був безробітним.
У 1833 році у невеликому містечку Дачице в Моравії відкрили цукровий завод, який став першим на території Австро-Угорщини.
У 1840 році Якоб очолив його. Під керівництвом Рада справи на виробництві пішли дуже добре, чоловікові вдалося поширити продажі продукції в різних країнах. Незабаром Рад відкрив фірмові магазини у великих містах, де продавали цукор, вироблений у Дачице.
Варто зазначити, що від самого початку цукор-рафінад був зовсім не схожий на той, який зараз. Він являв собою великий цілісний кам’яний шматок заввишки 80-90 сантиметрів. Щоб кинути в чай невеликий брусочок, домогосподаркам доводилося докладати фізичних зусиль і відколювати маленькі частини спеціальним пінцетом.
Одного разу дружина Якоба під час чергового розколювання величезного цукрового кубика сильно поранила палець, що й підштовхнуло Рада до винаходу. Через кілька місяців після цього випадку, він привіз їй невеликий подарунок — коробочку, в якій містилося 350 шматочків цукру рожевого і білого кольорів. Вони повністю були готові до вживання, більше не потребували коління. Це сталося завдяки розробленому пресу Якобом.
Особливість винаходу
Технологія виготовлення такого рафінаду була незвичайною. У латунній дошці робили квадратний отвір, далі в нього засипали цукрову пудру. Потім цю дошку накладали на мідну. Спеціальний верстат стискав пудру до половини її початкового об’єму. Виходили невеликі бруски. Кінцевим етапом була їхня сушка, яка за часом займала понад 10 годин. Після цього процесу рафінад упаковували в коробки, загальна вага їх становила 500 грамів. У Відні цей цукор продавали під назвою “Чайний”, в одній упаковці було 250 шматочків.
У 1843 році Рад отримав п’ятирічний привілей на винахід, а в 1844 році — патент на виробництво цукрових кубиків методом пресування з пудри. Крім цього, Якоб оснастив завод шістьма верстатами, щодня за допомогою їх виробляли близько 1100 кілограмів цукру-рафінаду.
У 1852 році завод припинив це виробництво, і навіть нова технологія не врятувала підприємство від банкрутства. Всьому причиною були несприятливі умови в Дачице для вирощування буряків. Сировину привозили здалеку, а це виявилося надто збитковим для підприємства. Якоб не зміг виправити ситуацію, тому вимушено повернувся до Відня.
Варто зазначити, що Якоб Рад був не тільки винахідником преса і технології виготовлення цукру-рафінаду. У 1835 році він створив оптичну телеграфну систему, випробування якої тривало цілих 3 роки. Попри те, що вона не набула широкого поширення, Раду дали за винахід 1600 гульденів. На той період це була пристойна сума.
Проживаючи у Відні, Якоб більше не робив жодних винаходів. Він влаштовувався на різні підробітки, щоб заробити хоч якісь гроші на утримання великої родини. У 1871 році він пішов з життя, залишивши за собою велику “солодку спадщину”.
Незабаром рафінад почали випускати з впровадженням нових технологій багато заводів, а про те, що метод виробництва винайшов Рад, забули. Єдине, що нагадує людям про Якоба — це пам’ятник кубику цукру, встановлений у Дачице.
