Уявіть 1925 рік у Відні… Вулички пахнуть вологим каменем. Трамваї клацають на рейках. А мешканці комунальних будинків (Gemeindebau) вперше у своєму житті переступають поріг квартири, де є не просто ліжко, а справжній домашній простір – кухня з водопроводом, апаратура з газовим обігрівачем, кімнати, що отримують світло. Це нова епоха житла – від одинарних будинків (zinskaserne) до великих комунальних проєктів. Як змінювалися квартири Відня протягом XX століття? Які стандарти та які щоденні дрібниці відрізнялися у різних соціальних верствах та районах? У цьому матеріалі на сайті viennafuture.eu читайте про це та навіть більше.
Епоха ґрюндерства – одинарні будинки та житло для малозабезпечених (1900-1918 роки)
У Відні близько 1900 року населення становило вже понад 2 мільйони людей. Через приплив мігрантів з Богемії, Моравії, Галичини, Словаччини виник гострий дефіцит житла.
Тоді тут активно будували zinskaserne – приватні прибуткові будинки, які часто були дуже щільно заселені. У таких будинках була одна житлова кімната та кухня, яка не мала зовнішнього вікна. Вона була суміщена з коридором або виходила у внутрішній двір.
Також у ті роки у Відні активно будували й bassenawohnungen – квартири без внутрішнього водопроводу та туалету. У такому варіанті житла туалет міг бути у спільному дворі або навіть у підвалі. Площа таких квартир становила приблизно 25-45 м² залежно від ступеня бідності чи соціального статусу.
Ні у приватних будинках-дохіднях, ні в bassenawohnungen не було центрального опалення. Для нагрівання віденцям доводилося розпалювати піч – дров’яну чи вугільну… Водопровід був не всюди. Але навіть якщо й був, то тільки для холодної води. Газове освітлення – тільки у спільних частинах багатоквартирних будинків або на вулицях. Та й майже до 1910-х років електрики у Відні практично не було.
“Червоний Відень” та комунальні будинки міжвоєнного періоду (1919-1934 роки)
Після Першої світової війни, з установленням соціал-демократичного управління у Відні, програма “Gemeindebau” значно змінила стандарти квартир. Конкретні приклади: Reumannhof (Margareten, 5 та 10 райони), Sandleiten (16 район), Metzleinstaler Hof (Wiener Gemeindebau). Усі вони мали сотні або тисячі квартир. Наприклад, Sandleiten – 1 587 квартир на площі близько 68 581 м². Середня їх площа становила 38-48 м². Вони призначалися для робітників або малих сімей.
Типові віденські квартири часто мали висоту стель 3 метри та більше, іноді до 3,50 м, а в фасадних або елітних кімнатах – навіть до 4 м. Основна їх функція – покращення вентиляції. Великі обсяги повітря дозволяли краще розсіювати тепло та вологу в умовах щільної забудови та багатьох мешканців. Велика висота стелі означала, що кімнати були просторими по вертикалі, навіть при невеликій площі квартири. Тож об’єм простору був більшим, ніж просто площа підлоги.
Квартири часто мали внутрішні ванні кімнати або принаймні ванну на поверсі; кухню з газовою плитою, водою; змивні туалети; сюди поступово вводили електрику (освітлення, розетки).
Тоді з’явилися соціальні норми та правила щодо порядку в будинках. Як от, наприклад, витирання килимів та очищення під’їздів. Мешканцям видавали пам’ятки, як підтримувати квартиру, як економити тепло.
Повоєнний час і дворівневі квартири (Duplex), розширення житла (1945-1960 роки)
Друга світова війна принесла значні руйнування. У Відні було знищено близько 87 000 квартир. Приблизно 35 000 людей залишилися без даху над головою. Тож після 1945 року зросла потреба у швидкому відновленні житла. Будувалися швидкі житлові програми з бетону, цегли та залізобетону. Наприклад, “Duplex-Wohnungen” – квартири, що могли бути легко розділені або об’єднані, щоб відповідати потребам.
Конкретний приклад – це Per-Albin-Hansson-Siedlung у Favoriten відкритий у 1947 році. То були будинки з простою конструкцією, але здебільшого вже з центральним опаленням, з внутрішніми ванними кімнатами та з меншою кількістю спільних туалетів.
Розміри цих квартир були зазвичай більші порівняно з міжвоєнним “Gemeindebau”. Особливо це відчувалося у нових пристоличних районах. Зручності, як от балкони та лоджії, вже ставали стандартом.
Зміни в стандартах, оснащенні та матеріалах (1950-1990 роки)
В період 1950-1980 років у Відні змінилося не лише планування помешкання, але й матеріали та комфорт. Відтак, окремі печі та груби було замінено централізованим котельним або районним опаленням.
Тоді ж у квартирах з’явилися вбиральні кімнати зі змивними туалетами, душами або ваннами. Гаряча вода подавалася централізовано або через водонагрівачі. Кухні були обладнані газовими або електричними плитами. Згодом електрика в кухнях стала нормою.
Освітлення теж еволюціонувало. Спершу замінили газові і навіть нічні лампи. Потім електрику почали використовувати для освітлення приміщень. З’явилися настільні лампи та розетки для побутової техніки. З 1950-1960-х років у повсякденність віденців увійшли телевізори та радіо.
Для внутрішнього оздоблення підлоги використовували паркет або дошки. В кухнях та ваннах ставили плитку. Також використовували тинькуванняу з мармуровою або штучною мармуровою обробкою у бідніших квартирах.
Віденці полюбляли масивні двері з декоративною лиштвою. На стику між підлогою та стіною почали ставити плінтуси. У 1970-1980 роках робили більший акцент на ламінат, плитку та штучні матеріали.
Подвійні або потрійні вікна з гарним ущільненням на віденських квартирах з’явилися дещо пізніше. У період 1950-1990 років були великі старовинні вікна з рамами, часто із кольоровим склом або декоративним вітражем.
Контраст між Altbau, Gemeindebau і сучасними квартирами
Не всі квартири Відня у минулому столітті були однакові. Відмінності спостерігаються залежно від району, статусу та часу будівництва.
Altbau (старі будинки Gründerzeit / Ringstraße-період, 1870-1914 роки): великі кімнати, високі стелі (3,5-5 метрів), декоративний орнамент стель, ліпнина, паркети, великі вікна, часто еркери або фасадні балкони. Чим ближче до центру (1, 8, 9 райони), тим більше розкоші. Вхідні вестибюлі, чудові сходові клітини з маршем і декором.
Gemeindebau: розташовані в різних Bezirke (переважно середні та віддалені). Наприклад, Karl-Marx-Hof (19 район); Reumannhof (5 та 10 райони); Sandleiten (16 район). Ці будинки пропонували соціальний рівень життя, значно кращий за той, що був у будинках-дохіднях. Тут були окремі ванні кімнати, краща вентиляція, більше простору.
Сучасні квартири (з кінця 1980-х років): частіше менш декоративні та більш функціональні; утеплення, сучасні системи опалення і вентиляції; більше стандартів енергоефективності; можлива наявність паркінгу, ліфта, автономного опалення, сучасної кухні з вбудованою технікою.
Районні відмінності: Bezirke ближчі до Gürtel (внутрішнє кільце), Innerer Bezirk – дорожчі квартири, більш старовинні, з високими стелями; Bezirke на периферії (Favoriten, Donaustadt, Floridsdorf) – частіше новобудови або великі Gemeindebau-сектора, простіше внутрішнє оздоблення, менше декоративних деталей.
Джерела: